За столиком кафе сидів хлопець, в якому помер великий спортсмен, тому що він занадто багато пив, і тому він став сторожем на складі.
Хлопець розмовляв з дівчиною, в якій померла геніальна актриса, тому що в театральний можна поступити тільки по знайомству, і тепер дівчина працювала бухгалтером.
За касою сиділа жінка, в якій померла знаменита балерина, тому що з такою фігурою в групу не беруть, і взагалі, треба було, шановна, 10 років тому приходити.
Пройшов з підносом офіціант, в якому помер великий письменник, тому що ніхто не хотів видавати його рукописи, таких писак навалом, зараз всі пишуть.
Повз по вулиці пройшла мама з дитиною, в якій вже почав вмирати геніальний музикант, тому що батьки віддали її в ліцей з фінансовим ухилом, а вчительку музики, яка їх просила не загубити талант малюка, послали подалі.
У мамі померла відома художниця, тому що вона занадто рано вискочила заміж, народила і присвятила себе родині.
Простір був наповнений примарами геніальних діячів культури, науки і мистецтва – великих членів суспільства, і реальними фігурами простих нудних смертних.
А зверху за ними спостерігав хтось, в кому померло бажання всіх рятувати.
Він давно не розумів, чому одні рятуються самі, а інші гинуть, як їх не рятуй. І тепер він просто дивився на них, як дивляться телевізор, перемикаючи з першого на сотий канал.