Надворі стояла тиша. Баба Катря вже збиралася спати. Аж раптом з вікна почулися якісь голоси, гамір. – Що ж це таке, що знову? – подумала вона. Баба Катря вийшла на подвір’я, підійшла до воріт. Раптом вона побачила, що на лавочці біля паркану хтось сидить
– З твоїм дипломом ти, коли завгодно, знайдеш собі роботу. Якщо не захочеш, я забезпечу нашу сім’ю – переконував чоловік Марію. Але сталася бiдa, і Марії довелося шукати роботу. – Стійте, то ви мене прибиральницею берете? – мало не плaчyчи зaпитала Марія…Ти краще, подякую, що таку роботу знайшла
Що святкуємо? – здивовано запитав Микола Васильович, – День народження в когось, чи що? – Шеф, – радісно відповів Олег, моя дружина вагітна, я скоро стану батьком. – Нічого собі, Вітаю! Одна з співробітниць відділу, яким керує Олег, підійшла до нього і сказала те, що Олег не очікував почути…
– Іванка приїхала! Така святкова, а красива яка … Підеш до неї? – Лариса застала брата біля мотоцикла. – Ні! – спокійно відповів він. – Як це ні? Це ж Іванка! – Не вмовляй мене Ларисо, я все одно не піду. Повторюю, мені це не потрібно, потім все дізнаєшся…
Гості приїхали ввечері. У дворі під яблунею накрили стіл. Ніна Василівна пильно поглядала на доньку та зятя – обоє мовчки дивилися в свої тарілки. – Мамо, тату нам потрібно вам повідомити дещо важливе, – раптом сказала Марічка
Навіть не думай про це! – пepeбилa Аліну колега по роботі Віра. – Тобі що, ніхто не розповів як ми тут його називаємо – “Називаєте?” – Аліна провела поглядом красивого, стрункого молодого чоловіка. – Ну між собою називаємо. Тому ти навіть не думай про це. – Це безнадійний випадок…
Того дня Зоряні не спалося. Все згадувала Галину Василівну: – Яка ж у неї дивна доля. Все у неї є. І будиночок цей.. А на старості отаке… Зоряна пішла на кухню і в темряві зачепила, стареньку тумбочку. Раптом на задній стінці вона побачила невеликий мішечок акуранто прикріплений до дерева. Коли вона показала його Галині Василівні, та не повірила своїм очам
– Андрію, синочку, подивися, ставлю її сюди!..- Ну мааа, – Андрій навіть скривився. – Ну нащо? Я ж всерівно не вірю у таке. І до того ж. Це, всетаки, моя квартира! -Твоя-твоя, ніхто і не заперечує? – мама спокійно посміхнулася. Я ж тобі не меблі нові прпоную савити? І не штори – Андрій згодно похитав головою, і Марія Василівна зрозуміла , що вона перемогла у цій суперечці…
