У темній кімнаті горіли чотири свічки. Тишу порушила розмова між ними. 

Перша свічка сказала: “Я – СПОКІЙ, але, на жаль, люди не вміють мене зберігати… Думаю, мені не залишається нічого іншого як згаснути!…” І вогник цієї свічки згас. 

Друга свічка мовила: “Я – ВІРА. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому і впадають у відчай. Дуже шкода, що люди втрачають мене. Людина яка вірить дуже схожа на могутнього дуба, а яка не вірить – на соломинку…” Ледве сказала таке – подув легкий вітерець і загасив свічку.

Дуже засмутившись, третя свічка вимовила: “Я – ЛЮБОВ… У мене немає більше сил горіти далі… Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто їх любить найбільше – своїх близьких, найдорожчих…” Довго не чекала і ця свічка – згасла, не догорівши до кінця. 

Раптом… в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:

– Що ви робите?!… Ви ПОВИННІ горіти!!! Я боюся темряви!

Промовивши це, вона заплакала.

Схвильована четверта свічка сказала: “Не бійся і не плач! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ…  Я – НАДІЯ!!!“

Джерело