Маруся налила собі в чашку какао, взяла шматочок печива і раптом – голос її 13-річного сина, Максима:
-Мамо, ну тобі ж не можна зараз їсти багато, а тим більше солодкого.
Маруся підняла очі:
-А ти чого так рано прийшов?
-У мене так завжди уроки закінчуються в школі.
Максим прибрав печиво зі столу і сів навпроти Марусі.
-Мамо, я розумію, що тобі зараз важко – ти звикла постійно бути чимось зайнятою, а зараз тобі рекомендують залишатися вдома до пологів. Але ж завжди можна чимось зайнятися. Може пошукай в інтернеті. А зараз підемо, прогуляємося. Тобі корисно, до речі.
Маруся йшла по парку поруч з Максимом. Він щось говорив, а вона думала про своє:
“Як же Максим виріс. Уже такий дорослий, розсудливий…”
-Мамо, ти мене не слухаєш…
-Що, Максиме. Все я слухаю.
Маруся взяла його під руку і посміхнулася.
-Частіше виходь зі мною на прогулянку. У мене навіть настрій покращився!
Маруся любила гуляти. Вона просто насолоджувалася вітром, прохолодою, хмарами, деревами…
Останні 3 місяці були дуже важкими для Марусі. Здавалося б, вона зі своїм чоловіком планували дитину і ось, вона вагітна.
Минуло 3 місяці і він сказав, що не готовий нести відповідальність і… пішов. Ось так взяв і пішов. А стільки було планів… Та й Максим до нього добре ставився… Ох…
Наступні 3 місяці Маруся працювала, і працювала, і працювала, щоб тільки не думати про нього і про його вчинок, але зараз її відправили додому на лікарняний і вона все частіше і частіше згадувала про нього і навіть шкодувала, що впустила його в своє життя.
Ранок зустрів Марусю сонцем. Максим уже пішов в школу і навіть приготував їй кашку. Маруся посміхнулася: “Піклується про мене”.
Вона сіла почитати новини в інтернеті. Задзвонив телефон – дзвонив батько Максима – її перший чоловік.
-Привіт, Степане!
-Привіт!
-Ти чого так рано?
-Та ось хвилинка вільна з’явилася – вирішив зателефонувати… Мені Максим сказав, що твій тебе… кхм… що ви розійшлися з чоловіком.
-Ой, і навіщо Максим сказав тільки про це тобі…
-Ну а що. Хлопець переживає за тебе… Отже так, як народиться дитина, то записуй на мене. Я готовий і аліменти платить. До речі, хто буде хлопчик чи дівчинка?
-Я вирішила не перевіряти – нехай сюрприз буде, – очі Марусі наповнилися сльозами вдячності.
-Якщо хочеш, то ми могли б почати все спочатку…
-Степане… Ти ж знаєш, ми намагалися і нічого не вийшло. Давай не даватимемо Максиму помилкових надій… Але спасибі за пропозицію!
Маруся поклала трубку, витерла сльози з очей і спробувала знову зосередитися на новинах, але зрозуміла, що їй зовсім вже не цікаво нічого читати.
“Так, Максим хоче, щоб я чимось зайнялася… Ну подивимося, подивимося… Так це я не вмію, це не хочу, це також не моє… Ну і що мені робити?”
Маруся задумалась. Насправді працювати їй зовсім не хотілося і вона вирішила розважитися і зареєструвалася на сайті знайомств.
“Так… Так і напишемо. Шукаю чоловіка без шкідливих звичок, зі своєю квартирою і будиночком за містом, з хорошою роботою. Про себе – є дитина від першого шлюбу, 13 років і зараз на шостому… Вже на сьомому місяці вагітності.”
Маруся посміхалася. Їй було цікаво – чи напише їй хто-небудь взагалі?
А потім вона взяла печиво і все-таки з’їла його, запивши какао.
Як не дивно, але Марусі написали певно з п’ять людей. І всі відразу готові були зустрітися. І Маруся вирішила – а чому б і ні?!
Тепер кожен день вона проводила в прекрасній компанії якогось нового знайомого.
Чоловіки були різні. Хтось їй подобався, хтось ні, але найцікавіше, багато були готові почати зустрічатися з нею не дивлячись на те, що вона була вагітна від іншого…
-Марусю, чудово виглядаєш! – Маруся зустрілася зі своєю подругою.
-Ти теж, Іро.
-Як у тебе справи?
-Та… Все так же…
Тут в Марусі задзвонив телефон:
-Так. Привіт! Так, зустрічаємося. Добре. До зустрічі!
-З ким це ти зустрічаєшся? – запитала Іра.
-Таа… Я розважаюся. Заповнила анкету на сайті знайомств і тепер зустрічаюся з чоловіками, щоб просто поговорити.
-Та ну! А вони знають, що ти чекаєш дитину?
-Звичайно! Навіть те, що у мене є 13-річний син знають!
-І що?
-Деякі навіть одружується готові!
-Ти жартуєш?! Я – жінка з квартирою, пристойною зарплатою… Начебто симпатична… Так на мені ніхто не хоче одружуватися, а тебе, прямо з 2-ма дітьми хочуть?!
Маруся розсміялася.
-Ну просто ти ходиш на побачення з серйозними намірами, а я – ні. Просто хочу приємно провести час, поговорити, поспілкуватися. Ось і все… Сьогодні, до речі, теж іду. Він взагалі з іншого міста. Ось як поїду я від вас!
-Куди поїдеш?
-Та поки нікуди, – Маруся швидко закінчила розмову.
Маруся повільно увійшла в кафе і озирнулася.
“Ну і де тут Михайло? Цікаво, схожий він на свою фотографію чи ні… І взагалі, чи прийшов він?”
-Не мене шукаєте, – пролунав голос поруч. Маруся повернула голову і зрозуміла: так, це саме він.
-Вас. Точно вас, – відповіла Маруся.
-Може пройдемося трохи? Просто я на роботі цілий день просидів і тепер хочеться розім’ятися.
-Я не проти.
Через пару годин Маруся зрозуміла, що напевно цього чоловіка вона шукала і чекала все своє життя.
“Шкода, звичайно, що я вагітна,” – майнула думка в її голові, коли вони прощалися біля її будинку.
-Марусю, ти що, так і не запросиш мене на чашку кави? – запитав Михайло.
-Та я б із задоволенням, але у мене вдома син, та й взагалі… Нащо я тобі? У мене скоро друга дитина народиться. Навіщо тобі жінка з двома дітьми?
-А я б із задоволенням познайомився би з твоїм сином. Та й насправді неважливо чекаєш ти дитину чи ні – хто не помиляється? Ну так що, пригостиш кавою.
Маруся не вірила тому, що відбувається.
-Ну раз тобі не страшно, то запрошую! – сказала вона з викликом.
Їхні стосунки розвивалися стрімко. Вже через місяць Маруся переїхала до Михайла разом із сином. Через деякий час вони розписалися. А потім у Марусі народилася дочка, яку Михайло записав на себе. Минуло вже 10 років, але розлучатися вони точно не збираються. Навпаки, 5 років тому Маруся народила ще одного сина – на цей раз їхнього спільного.
Михайло радий, що напросився тоді на чашку кави, а Маруся, що не побоялася і запросила його.