-Агов! Катю! Давай швидше виходь! Підемо в кіно! – гукав Сашко, а Катя бігла до нього, не бачачи нічого на своєму шляху.
Сусідки бурчали біля під’їзду:
-Навіжена якась…
Та Каті було абсолютно всерівно – вона кохала Сашка несамовито…
Як закінчили школу, то вони також ні на мить не розлучалися. Ходили разом всюди. Уявити навіть їх окремо ніхто не міг. Ні Сашко, ні Катя життя один без одного не уявляли…
Ніхто й не здивувався, коли одного прекрасного дня вони побралися.
Сашко пішов вчитися на юриста. Катя ж хоч і хотіла вчитися, але змушена була піти в декрет. Складно їй було, тяжко… Важко народжувала, важко відходила від пологів… Всього ж якихось 19 років дівчині…
Всі домашні справи були на Каті, адже Сашко ще мусив довчитися. Перейшов на заочне, знайшов роботу. Йому треба було відпочивати.
Та Катя вважала, що так і має бути. Нічого страшного… Вона почала мало приділяти уваги своєму зовнішньому вигляду. Ходила в одних і тих самих шортах і старій майці. За зачіску і мови не було. Катя стала якась нервова, схудла…
-Катрусю, ну ти чого?! Ти для мене найгарніша в світі! – заспокоював її Сашко, завжди гарний, успішний, доглянутий. – От трохи Іванко підросте і встигнеш ти ще все!
Катя тільки кивала. Вона твердо вирішила, що буде вчитися. Хай тільки Іванко трошки підросте… І тоді вона все…
Та тут сталося неочікуване. Іванкові якраз виповнилося 2 рочки і Катя… завагітніла вдруге. Вона не знала, що робити – чи то радіти, чи то сумувати.
Щасливий Сашко знову її заспокоював: – Ну чого ти? Все добре буде! Це ж прекрасно – у нас тепер буде син і донька!
Навчання відкладалося. Тепер вже невідомо на який час…
Як же це було важко. Катя просто не знала вже який, навіть, день тижня… Після народження Софійки настали суцільні підгузки, пелюшки, повзунки і дитячі кашки… В однієї дитини вже зубки ростуть, в іншої щось животик заболів…
І вся хатня робота ще… Поприбирай, їсти чоловікові приготуй, сорочки випрасуй, дитяче попери… Катя вже думала, що це не закінчиться ніколи.
Мати допомагала, як могла, жаліла доньку, співчувала.
-А що ти думала, доню? Як не як двоє діток… Тяжко звичайно…
Та Катю це мало заспокоювало. Вона хотіла просто забути, хоча б на якийсь час про це все…
Підросли дітки. Софійка вже он яка… Іванко взагалі вже в садочок ходить. Нарешті стало трохи легше.
Якось Катя навіть завела мову за своє навчання. Сашко відреагував погано. Глянув з під лоба якось здивовано:
-Навчання? Ти як собі це уявляєш взагалі? Сину в перший клас он іти скоро. Донька ще маленька зовсім – глядіти треба. Тобі що грошей не вистачає? Як це діти мають бути без матері… Мені здається, що я вам даю достатньо… Навіть більше…
Катя ж заперечувала, казала що теж хоче мати хорошу спеціальність, роботу, може навіть кар’єру потім би зробила… Вчитися ж вона любила, школу з хорошими оцінками закінчила.
Сашко тільки сміявся:
-От яка кар’єра, Катрусю? Вже ж тобі он скільки років. Сиділа б ти вже… Скоро он третій десяток розміняєш.
Ну й Катя так і робила. Сиділа… Одне радувало, що хоч легше стало. Нарешті можна було хоч на себе якийсь час витратити. Вона купила собі якусь нову одіж, зробила зачіску, нігті…
А ти нічого не помітив, ні, коханий? – красувалася вона перед чоловіком ввечері.
-А що таке, що сталося? – неуважно запитав він, навіть не відвернувши погляд від комп’ютера.
-Ну як це що, любий?! Дивися я ж і кофтинку новеньку купила, і зачіску, і манікюр зробила… А ти хоч би слово сказав. Ну давай кудись підемо сьогодні, як раніше ми робили? Може в кіно… Та навіть хоча би в парк прогулятися. Пам’ятаєш як нам добре було? Як ми на лавочці цілувалися під зорями… Тебе ж вдома немає ніколи. Я тебе майже не бачу…
-Що? Який ще парк? Який манікюр? А з дітьми як бути? Бачимось трохи рідко, бо я як би гроші заробляю в сім’ю. Ні, ні ніяких парків. І ще до речі я скоро їду у відрядження по роботі. Три тижні мене не буде.
-Що?! В тебе знову якісь відрядження. Цілий рік так уже… Та ми тебе майже не бачимо, ні я, ні діти.
-Нічого не поробиш, кохана. Гроші самі не заробляться, – Сашко поцілував Катю у щоку і пішов в кімнату спати.
Катя похитала головою, зітхнула і пішла вкладати дітей. Коли діти полягали, вона зайшла у спальню. Чоловік солодко спав повернувшись до стіни. Катя задумалася і раптом зрозуміла – так вони сплять уже дуже довгий час. Відвернувшись один від одного…
У них у дворі був гарний дитячий майданчик зі всілякими гірками і гойдалками, а зовсім поряд великий, гарний парк з лавками та невеличким озерцем.
Катя часто туди ходила з дітьми. Отак брала якийсь журнал чи книгу, сідала на лавку й читала, іноді поглядаючи на Іванка з Софійкою.
Іноді в такі дні, коли вони з дітьми йшли гуляти, Катя в парку бачила молоду, красиву жінку. Модний одяг, зачіска, гарні туфлі, одним словом, красуня. Жінка то сиділа на лавці, то просто прогулювалася туди сюди.
Вони бачилися так часто, що вже почали вітатися одна з одною.
Ось і зараз жінка привіталася з Катею, немов би вони були знайомі вже сто років. Та цього разу вона не пішла далі, а підійшла до лавки, де сиділа Катя.
-Доброго дня. Ми тут так часто бачимося, що я вже нарешті вирішила з вами познайомитися, – сказала незнайомка. – Ну звісно якщо ви не проти, – посміхнулася вона.
-Що ви, що ви! Звичайно давайте знайомитися. Мене Катя звуть. А це мої син і донечка – Іванко і Софійка.
-А мене звуть Христя! У вас дуже гарні дітки… Просто неймовірні! Якби ви знали, як би мені хотілося мати діток від коханого чоловіка… – вона сумно подивилася кудись собі під ноги.
-А що ж таке? Ви ж така гарна… Не знайшли своє кохання, чи не можете мати… Ой, я перепрошую! Щось як скажу вже…
-Та ні, ні, нічого. Все добре. Я маю коханого чоловіка… От тільки є одне “але” – ми неодружені, зате одружений він… Але його жінка просто жахлива… Він не любить її і хоче розлучатися. От тільки треба мені почекати трохи. Вже потім будуть у мене і дітки, і сім’я, і все… – Христя знову сумно зітхнула.
-Так, так. Звичайно все у вас буде… – Катя співчутливо кивнула.
-Ой, а давайте я вам його фото покажу? Хочете? Він дуже красивий в мене. Має солідну роботу, непогано заробляє. Мені подарунки дорогі дарує. Ось нещодавно ми їздили в Італію, а через пару днів поїдемо в Грецію на море. Погляньте, оце ми якраз в Римі… – і Христя показала фото на телефоні.
Катя взяла телефон і застигла від несподіванки. З телефону, посміхаючись на неї дивився її Сашко…
Нічого не чуючи й не бачачи вона різко віддала телефон Христі і стала гукати дітей… На очі накотилися сльози, вона ледь стримувалася щоб не розридатися…
Христя тихенько відійшла в сторону і непомітно зникла з парку. Здавалося, що вона все зрозуміла. Та Катя цього вже не бачила. Вона бачила перед очима тільки фото на якому її чоловік, посміхаючись, обіймає якусь незнайому жінку…
Як вона добралася додому Катя не пам’ятала. Діти тихенько сиділи і дивилися, як мати нашвидкоруч збирала речі, які траплялися під руку і швидко кидала у валізи…
Катя сіла біля дітей.
-Послухайте маму, Софійко, Іванку… Зараз ми всі поїдемо в гості до бабусі. Згода?
-Мамо, – а як же тато? Він також приїде до нас? – питався Іванко.
-Так, так… Звісно приїде. Тільки трошки згодом. Добре?
Катя викликала таксі. Водій ввічливо допоміг занести речі в машину, – здивовано поглядаючи на заплакану жінку з двома маленькими дітьми і купу аби як складених сумок.
Коли вони приїхали до матері, Катя відправила дітей дивитися телевізор, і нарешті змогла виговоритися.
-Мамо, – ридала вона, – Ти тільки уяви, я вдома з двома дітьми сиджу, а він… він в Італії… Греції… З нею. Ти уявляєш?!! Як він міг так зі мною?.. Як?? Я всім заради нього пожертвувала… Навчанням, кар’єрою, особистим життям, всім про що мріяла… Як це можливо?! Мамо! Що мені тепер робити?!… – Катя плакала і не могла зупинитися.
-Що робити… Треба жити далі. Чим зможу, тим допоможу, як надумаєш розлучатися. Життя на цьому не закінчується. Які ще твої роки. Дітки – це щастя…
Трохи заспокоївшись, Катя зателефонувала Сашку. Вона розповіла йому абсолютно все. І в кінці додала, що вони розлучаються.
Сашко був дуже здивований. Навіть притих якось на секунду. Та як почув, що це Каті все розказала Христя, нервово сказав:
-От же ж… Ну, що ж. Ти про все, рано чи пізно, все одно б дізналася. Добре, розлучення так розлучення. Квартира на тебе записана, так що можеш жити. А Христю ти бачила. Хто ти, а хто вона. Домогосподарка, ще й без освіти і богиня. А я солідна людина, – і Сашко поклав слухавку.
Катя сиділа і довго дивилася на телефон. Вона наче чекала, що Сашко зараз передзвонить і скаже, що це був такий жарт, що все добре…
Та ніякого дзвінка не було…
Треба про все забути… Тепер треба починати життя заново. Катя навіть уявити не могла з чого ж його починати. Як вона встане зранку без нього. Але вона вже дуже давно без нього… От тільки не помічала вона цього. Або ж не хотіла помічати…