Категорія: Цікаво
Гості приїхали ввечері. У дворі під яблунею накрили стіл. Ніна Василівна пильно поглядала на доньку та зятя – обоє мовчки дивилися в свої тарілки. – Мамо, тату нам потрібно вам повідомити дещо важливе, – раптом сказала Марічка
Навіть не думай про це! – пepeбилa Аліну колега по роботі Віра. – Тобі що, ніхто не розповів як ми тут його називаємо – “Називаєте?” – Аліна провела поглядом красивого, стрункого молодого чоловіка. – Ну між собою називаємо. Тому ти навіть не думай про це. – Це безнадійний випадок…
Того дня Зоряні не спалося. Все згадувала Галину Василівну: – Яка ж у неї дивна доля. Все у неї є. І будиночок цей.. А на старості отаке… Зоряна пішла на кухню і в темряві зачепила, стареньку тумбочку. Раптом на задній стінці вона побачила невеликий мішечок акуранто прикріплений до дерева. Коли вона показала його Галині Василівні, та не повірила своїм очам
– Андрію, синочку, подивися, ставлю її сюди!..- Ну мааа, – Андрій навіть скривився. – Ну нащо? Я ж всерівно не вірю у таке. І до того ж. Це, всетаки, моя квартира! -Твоя-твоя, ніхто і не заперечує? – мама спокійно посміхнулася. Я ж тобі не меблі нові прпоную савити? І не штори – Андрій згодно похитав головою, і Марія Василівна зрозуміла , що вона перемогла у цій суперечці…
Олеся Петрівна 5 днів годила доньці і внуку, як могла. Готувала обіди, вечері, прибирала. Та все не так… То їжа занадто жирна, то поставила щось не там. Внук цілий день за комп’ютером, Ірина приходила пізно. Бабуся явно нікого не цікавила. Та останньою краплею стала випадково почута розмова
Сьогодні чоловік Олесі повертався з відрядження. Ще вчора, в суботу, Олеся з самого ранку, поїхала по магазинах, щоб скупитися продуктами. Зварила борщ. – Виходжу з метро, розігрівай вечерю, – написав Максим, і Олеся почала накривати на стіл. – Оооо, борщ – чоловік вдихнув запах, і обійняв Олесю. Олеся понесла сумки в кімнату, і раптово, її увагу привернули незрозумілі, дивні звуки, що лунали з кухні.
– Аня, можеш мене вітати! Я виходжу заміж! Вже в ЗАГС заяву подали! – радісно сказала Наталя. Навіть через телефон сестра відчула, яка Наталка щаслива, але її насторожила ця подія.- Сестричко, я вітаю тебе! Надіюся, у вас все складеться. Наталку здивували останні слова сестри. – А чому це у нас може не скластися?…
Ніхто й не пам’ятав, як сталося так, що Олеся мало не щодня приходила в гості. – Лесюю, Лесюю, – озивалася до неї маленька Марічка. – Поглянув би на Лесю, – говорила Оксана Василівна до Мишка. – Марічка її любить. Мамою кличе. Вона й красива і до роботи… – Сама знаєш, що в неї.., – казав Мишко. – Всі в курсі. І що? Жінку тобі треба, і Марічці матір
