– Оленко, Оленко! Це я, Марія! Ну ти що, не впізнала чи що? – дуже знайомий голос пролунав в телефоні. Олена судорожно намагалася пригадати, що за Марія їй дзвонить в такій пізній порі, і нарешті зітхнула з полегшенням. Це була її двоюрідна сестра. Олена задумалася… Олену не полишало невиразне почуття, що тут щось не так. Як же вона мала рацію…
– Доброго дня. Ганна обернулася – біля хвіртки стояла дівчинка, зовсім ще дитина. Привіт, – сухо привіталася. Ви… Ви Ганна Павлівна? – Я? Ну так… – Ви… Ти не впізнала мене? Це ж я, Оля… Ганна заcтиглa. Вона не могла повірити своїм очам
Мій тато жив не зі мною та мамою, а на 2 поверхи вище – з тіткою Дашею. Проте всі ми були в дуже хороших стосунках. Якось я вирішила поприбирати в батьковій квартирі. Витирала пил і дійшла до комоду в їхній спальні. Відкривши ящик, я побачила паспорт батька. Коли я його відкрила то не повірила своїм очам
Того дня, коли Юля пішла до cтoмaтoлoгa її Петренко якраз був у відрядженні. До кабінету підійшла молода жінка з кoляcкою. – Зараз моя черга, можна Настусю з вами залишити? Одразу ж її покликала мeдcecтpa: – Петренко є? Заходьте. Жінка зайшла, залишивши кoляcку. Юля аж зacтuглa від нecпoдiвaнoї здoгaдки
– Катю, а ім’я, як звуть цього незнайомця, від зустрічі з яким ти сама не своя? – Андрій, його звуть Андрій… – Ммм, ти ж сказала що він тільки підвіз тебе! Це ж 5 хвилин! Неможливо стільки дізнатися за 5 хвилин про абсолютно чужу людину! Катя подивилася на подругу: – Він мій чоловік… – Щоооо?..
– Так, годі тобі, не вигадуй! У нашому роду всі маленькі, – заспокоювала мати Петьку. Він тільки зітхав, до дівчат навіть не наближався – всі були вищі за нього. Та все раптово змінив один випадок
В той день Валентина вирішила розібрати речі чоловіка. Місяць тому Дмитра не стало.. Раптом її увагу привернув лист. Було ясно – написав його чоловік. Після прочитаного Валя не довго думаючи побігла купувати квиток на поїзд
– Мамо знайомся, це Віра. Моя наречена, ми одружуємося, мамо! Людмила Василівна дивилася на дівчину, оце тааакк, несподівано… Де Віталька і де ця дівчина, та ще така. Покликавши дівчину допомогти по кухні, Людмила Василівна запитала в лоб для чого їй Віталік. Не моргнувши оком, Віра заявила…
