Настя сиділа на кухні у подруги і плакала.
-Ти не уявляєш! Він знову розповідав мені як його залишила чергова дівчина, а я сиділа і підтримувала як могла, хоч мені хотілося йому сказати:
-Та зверни ж ти уже, нарешті, увагу на мене!
Ганна важко зітхнула. Мінімум щорічно протягом 5 років вона втішала подругу, яка була дуже закохана у свого друга, Максима.ʼ
Ганна налила чай і поставила чашку перед Настею.
-Настя, я вже втомилася тобі повторювати одне і теж – тобі потрібно сказати йому про свої почуття… Ну він же не знає про них!
-Не знає, – покірно кивнула головою Настя. – Звичайно не знає… Але сказати про них я йому не можу.
І з очей Насті знову пішли сльози.
-Ну Настя, ну не плач… Ну Настя! Невже ти не розумієш, що тобі треба щось змінити? Це ж не життя! Він тобі розповідає про своїх дівчат, плаче коли розлучається, радиться, коли хоче зробити їм подарунок і впевнений на всі сто, що ти його подружка. Просто друг…
А ти приходиш до мене і плачеш….А головне, через нього ти не можеш нікого зустріти! Настя, ну я нічим не можу тобі допомогти. Все в твоїх руках, як то кажуть.
Настя втерла сльози. Вона розуміла, що Ганна має рацію.
-Добре, поїду я…
Настя одягла пальто, чоботи, натягнула шапку з рукавичками, взяла сумку і вийшла від Ганни.
Надворі було вже темно і йшов мокрий сніг. Настя прискорила крок – парасольки в неї не було, а промокнути їй не хотілося.
Ось нарешті й метро! Настя пройшла через турнікет, легко пройшла по сходах і практично в останній момент забігла в двері поїзда, що зачинялися, і навіть змогла сісти на вільне місце.
Очі у Насті були заплакані, тому вона їх закрила і спробувала зосередитися на чомусь позитивному, наприклад, на майбутній відпустці.
Куди вона хоче поїхати? Ну звісно ж на курорт! Головне, не заслабнути! Інакше відпустка точно відміняється!
І тут її думки перейшли в інше русло. Вона згадала, що познайомилася з Максимом якраз тоді, коли була слаба.
Вона, така бідолаха, пішла в інститут. Там була дуже важлива контрольна і викладач сказав, що повинні бути всі.
І Настя, як зразкова студентка, звісно ж поїхала. Щоправда так і не доїхала. Вона повернула з-за кута будинку і наскочила на Максима. Ну, чи він на неї.
-Що ти тут ходиш! – скрикнула вона.
-А що, не можна? – здивувався він.
Настя дістала носовичок.
-Е… Подруго… Ти куди йдеш? – запитав Максим.
-На контрольну, – сказала Настя.
Тоді Максим доторкнувся рукою до її чола і заявив:
-Тобі додому треба. Поїхали, я проведу.
Він одразу зрозумів, що у Насті температура і провів її додому.
Так вони познайомились. І дуже довгий час просто усміхалися один одному при зустрічі і віталися.
А потім вони знову зустрілися. І знову в зимову пору року. Настя побачила Максима, посміхнулася і кивнула. Максим теж усміхнувся їй у відповідь, зашпортався і опинився на підлозі в такій позі, ніби збирався робити Насті пропозицію.
-Я згодна, – сказала тоді Настя і вони обоє розсміялися.
Тоді вони зайшли у кафе і вирішили дружити. І тоді Настя зрозуміла, що закохалася…
Вагон різко загальмував і Настя повернулася зі своїх спогадів в поточний момент і знову відчула, що зараз розплачеться.
Адже ось яка справа, Максим постійно був у стосунках і сприймав Настю тільки як подругу і це було для Насті справжнім випробуванням.
Йшов час. Максим знову став зустрічатися з якоюсь дівчиною, а Настя все далі переживала.
-Настю, привіт, – почула вона знайомий голос у слухавці. – А в мене новина! Я одружуюсь!
Настя застигла з телефоном в руках… Максим одружується… Її Максим одружується і не з нею! Як це так…
Вона не пам’ятала, що йому сказала і, чи сказала взагалі щось. Вона просто зрозуміла, що їй точно потрібно щось міняти…
-Ну як ти там, Настя? – Настя почула у телефонній слухавці голос подруги.
-Ганнусю! Та все чудово! Відкрили представництво. Зараз налаштовую роботу. Не знаю, чи залишусь тут чи ні. Подивимося. Але я задоволена.
Подруги поговорили ще трохи і наприкінці розмови Ганна запитала:
-А про нього думаєш?
Настя довго мовчала і нарешті промовила:
-Знаєш… Все-одно думаю…
-Не дзвониш, не пишеш?
-Не дзвоню і не пишу! Сама ж у мене сімку забрала! Та й домовилися ми з тобою.
Настя справді все ніяк не могла забути Максима. Навіть робота майже 24 години на добу не допомагала.
Після того, як була налаштована робота у філії одного міста, був переїзд у інше місто, а потім у наступне і наступне і наступне…
-Настя, Слухай, я в суботу буду справляти день народження. Приходь.
-Ой, Олечко, дякую.
Настя потоваришувала на останньому місці роботи з однією дівчиною.
-Прийдеш?
-Ну не знаю… Просто я не впевнена, що впишуся.
-Ти просто маєш прийти.
-Чому це? – Настя здивувалася.
-Тому що до мене приїхав мій брат на все літо і ви з ним ідеально підходите один одному.
-Оля… Оля! – Настя засміялася. – Оля! Думаю, що моє серце зайняте.
-Ну будь ласка!
-Ну гаразд, я прийду. Навіть цікаво побачити ідеального чоловіка, – пообіцяла Настя.
Зрештою, може ж вона розважитися. Настя справді не пам’ятала коли вона відпочивала по-справжньому…
-Ой, Настю! Так чудово, що ти прийшла!
-Привіт! Бажаю щастя і щоб мрії збувалися!
Настя вручила подарунок і озирнулася.
-А де ж мій ідеальний чоловік?
-Так… Він все ніяк не доїде від батьків. Тягнучки. Ти не хвилюйся, як приїде, я вас познайомлю.
Настя знизала плечима і пішла до гостей. Їй було незвично і нудно – навколо всі веселилися, чувся сміх, а Настя все думала про роботу.
-Як безглуздо? – подумала Настя.
Вона підходила до гостей, говорила з ними та посміхатися. Так минув певний час. Настя дуже втомилася і їй дуже хотілося до себе додому.
-Олю, ти вибач. Я піду…, – Настя знайшла Олю і відвела її вбік.
-А як же ж…, – Оля благально дивилася на Настю.
-Ну завтра познайомиш. Хочеш я до тебе завтра зайду?
-Добре.
І в цей момент відчинилися вхідні двері.
-Агов, сестричко, а ось і я! – Настя раптом почула знайомий голос.
Вона ахнула і застигла від здивування. Але Оля цього не помітила. Вона радісно взяла Настю за руку і потягла до свого брата.
-Максиме! Познайомся, це Настя. Директор нашої філії і моя подруга.
Настя вдавано посміхнулася, а сама вдивлялася у Максима. Боже мій! Він анітрохи не змінився!
-Взагалі то ми знайомі, – сказав Максим. – Привіт Настя. Радий зустрічі.
-Привіт. Я також рада.
-Ви знайомі? – Оля була здивована. – Нічого собі! І скільки років ви знаєте один одного?
-Так років десять напевно. Так, Настю? – сказав Максим.
Настя кивнула. А сама подумала, що 9 років і 6 місяців.
-Цікаво… Настя, може залишишся? – запитала Оля.
-Та ні, Оль. Я піду… Правда втомилася трохи…
-Олю, я проведу, – сказав Максим, і вони вдвох вийшли з квартири.
Максим і Настя йшли поруч і мовчали. Напевно, для кожного з них ця зустріч була несподіваною.
-Я справді радий тебе бачити, – сказав Максим на прощання й пішов. Отак просто взяв і пішов! І навіть не запитав нічого про життя Насті.
Настя проплакала всю ніч. Вона стільки часу намагалася забути Максима, і ось тобі, будь ласка! Він знову поряд. І вона знову закохана і нічого нікуди не поділося.
-Час не допомагає, – вивела закономірність Настя.
Хоча у цьому в усьому були плюси. Настя перестала думати про роботу.
Після безсонної ночі, Настя звичайно ж заснула і розплющила очі тільки годині о третій.
Вона випила пару чашок кави і вирішила, що їй необхідно прогулятися на вулиці.
На вулиці і повітря свіже і вітерець дме і простір навколо величезний – йди куди хочеш!
Настя одягла чорні окуляри і вийшла з дому.
Не встигла вона зробити кілька кроків, як до неї підійшов Максим.
Він також мовчав, мовчала і Настя. Вони навіть не привіталися, хоча при цьому обоє попрямували у бік скверу.
Настя йшла по доріжці вздовж крамничок.
-Ну і що він мовчить? – думала вона і нишком поглядала в бік Максима.
І так вони йшли, йшли і йшли.
Хвилин через тридцять, не домовляючись, вони підійшли до лавки і посідали на неї.
-Я розлучився, – сказав Максим. – Через рік розлучився. Вона сказала, що вагітна, ось ми весілля і відгуляли. А потім виявилось, що це була просто помилка.
-Ясно…
-Мені тебе не вистачало. Так хотілося поділитися цією ситуацією, а ти десь зникла.
-Ясно…
-А як ти?
-Все так само. Незаміжня. Як там кажуть? Я старий холостяк і не знаю слів кохання, – усміхнулася Настя.
-Щось типу того… Знаєш… через всю цю історію з моїм весіллям я зрозумів, що люблю тебе. Але ти завжди хотіла тільки дружити зі мною.
-Я?! – вигукнула Настя. – Це ти сприймав мене як друга! І не бачив нічого далі за свій ніс!
-Ого! Значить, ти до мене теж не байдужа?
Настя почервоніла.
-Не говори нісенітниць!
Максим потряс головою:
-Ось зараз я не зрозумів… Я тобі освідчився в коханні…
-Ти хочеш сказати, що ти мене любиш?
-Так. А ти?
-Так…
-Ну ось бачиш, нарешті ми розібралися у своїх почуттях.
-Та вже… Не минуло і десяти років.
Настя і Максим подивилися один на одного і розсміялися.
А потім, вони встали з лавки, взялися за руки і вирушили гуляти далі…