-Наталю, Настя зібралася на заробітки їхати, просить взяти пожити до себе Віку! – запитав з надією в очах Анатолій свою дружину.
-Толя, ні, у нас же свій син маленький, – обурено відповіла Наталя чоловікові.
Наталя з Анатолієм одружилися три роки тому, у нього це другий шлюб, в першому шлюбі у нього є дочка – Вікторія. Дівчинка ніби не погана, щоб Толя іноді приводив її в гості, вона не заперечувала, але щоб ось так от пожити. Це вже, ні в які ворота не лізе. А Настя його перша дружина взагалі дивна як це виїхати від дочки, вона ж все-таки мати.
-І надовго вона збирається їхати?
-На півроку, – відповів Анатолій, потупивши погляд.
-На скільки? Як це? Чому так довго? – Наталі стало гаряче, – на півроку залишити дочку?
-Розумієш, Настя ж перекладач, ось вона і хоче поїхати на літній період кудись за кордон в готель – адміністратором, їй там хороші гроші запропонували. Та й Віка велика вже, їй шість років, буде допомагати тобі з Ігорем.
-Значить, ти вже погодився?
-Вона так вмовляла мене, та й я ж батько.
-Звичайно, тобі то що, ти на роботу підеш, а мені тут з двома дітьми сиди. А Настя твоя заміж там вискочить за іноземця і не повернеться. Залишить Віку на нас зовсім.
-Та ні, що ти. І не моя вона вже давно, ти моя, – сказав Толік і чмокнув Наталю в щоку.
Наталя ображено засопіла, так що ж це таке, і так, їй важко з Ігорчиком, він тільки почав ходити, потрібно постійно стежити за ним, а ще прання, приготування. Анатолій любив свою дочку, часто ходив з нею в парк, зоопарк, подарунки дарував, з садка забирав. Але так що б до себе жити привезти, ніколи й розмови не було.
Через тиждень Толя привів сумну Вікторію. Раніше Наталі з дівчинкою близько не доводилося спілкуватися, тільки так зрідка стикалися. Дівчинка виглядала трохи розгубленою, було видно, що вона відчуває себе не в своїй тарілці.
-Здрастуй, Віка, ходімо, я покажу тобі, де ти будеш спати. Дівчинка слухняно пішла слідом.
У Наталі з Толіком була трикімнатна квартира, в одній кімнаті – дитяча, в інший – спальня господарів, а в третій вітальня. У дитячій Ігор поки не спав, Наталі було зручніше, щоб він спав з ними в спальні. Так що Віка буде поки жити в дитячій, їй буде там зручно.
Минув тиждень, як Віка жила з ними, це була дуже тиха дівчинка, вона весь час майже проводила в кімнаті, виходила тільки поїсти. Наталя якось теж не намагалася спілкуватися з дівчинкою, та й ніколи їй було – вона весь час була з сином.
Якось поки Ігор спав, вона вирішила сходити в магазин. Наталя зайшла в найближчий супермаркет набрала продуктів, на касі виявилося несподівано велика черга. Наталя почала нервувати, раптом син прокинеться, і буде пл*кати. Вона зайшла в квартиру і поклала пакети на кухні, прислухаючись.
-Тихо-тихо маленький, – шепотіла Віка, – не плач.
Наталя тихенько зайшла і встала біля дверей.
-Зараз твоя мама прийде. Ігор прокинувся, і сидів у ліжку.
-Який ти гарненький, а ти знаєш, що ти мій брат? – тихо запитала дівчинка, – може ти мене будеш любити, а я про тебе піклуватися, тому що ніхто мене не любить, мама поїхала, а татові ніколи, а ще він живе з тобою, а тітка Наталя не помічає мене зовсім, ніби мене й немає. Я зовсім нікому не потрібна, – шепотіла тихенько дівчинка, потім почала тихенько схлипувати.
У Наталі защеміло серце, та що ж це вона, адже це дитина, дійсно треба побільше уваги Вікторії приділяти. Наталя тихенько відійшла від дверей і грюкнула вхідними дверима наче тільки прийшла.
-Віка, – гукнула вона, – підійди, допоможи мені з продуктами. А що у тебе очі червоні, щось трапилося?
-Ні тітко Наталю все добре, Ігор прокинувся я з ним розмовляла, щоб він не пл*кав, ви не проти?
-Звичайно ні, ти молодець, – Віка посміхнулася, ось перший крок зроблено, подумала Наталя.
-Що б мені сьогодні на вечерю приготувати? Віка ти що любиш?
-Я люблю пюре з котлеткою! І млинці зі згущеним молоком, ви правда, приготуєте те, що я люблю?
-Так, чому б і ні, звичайно, якщо ти придивишся за Ігорем поки я готую, а потім підемо на дитячий майданчик. Добре?
-Звісно.
Віка виявилося чудовою помічницею, Наташі стало навіть якось трохи легше з Ігорем. Дівчинка гралася з ним, а той був просто щасливий, йому явно подобалося з Вікою, так не реготав він навіть з Наталею. Півроку пролетіло швидко. Наталя щиро полюбила дівчинку.
Майже рівно через півроку Анастасія повернулася і відразу приїхала за дочкою.
-Здрастуйте, – привіталася Настя і простягнула Наталі тортик, – давайте чаю поп’ємо, – Віка сказала мені, що їй було дуже добре у вас і я вирішила прийти подякувати тобі Наталю.
-Віка дуже хороша дівчинка, тобі Анастасія пощастило з дочкою. І вона дуже потребує матері, ти ж розумієш, як важко їй було спочатку.
-Так це точно, тільки в далі від неї я це зрозуміла, як же я сильно нудьгувала, прости що залишила її ось так на тебе. Більше я точно нікуди не зберуся. Буду тут шукати хорошу роботу.
Віка зібрала речі і, здавалося, не хотіла йти, хоча по матері скучила це було відразу видно вона сиділа весь час біля матері і трималася за неї.
-Віко, ти можеш приходити до нас завжди, коли захочеш. Ми тебе будемо чекати, та й Ігор так прив’язався до тебе, що тепер я не знаю як без тебе впораюся. – сказала Наталя і тепло посміхнулася дівчинці.
Потім всі обнялися і попрощалися.