Тамара їхала в маршрутці. Сорок років, кажуть, не відзначають, але Тамарі хотілося свята, хотілося великий компанії. Ще більше хотілося заміж.
Вона щойно приїхала з моря, а там чудові зорепади. Тамара загадала собі чоловіка. І тепер вірила, що у великій компанії обов’язково знайде суджений.
Ресторан вже замовлено, гості запрошені.
З роздумів вивів її молодий чоловік. Він сів поруч з Тамарою:
-Здрастуйте, я вас давно хотів побачити.
-Га-а-а! Що ви сказали?
Хлопець покосився на Тамару, відвів очі і продовжив:
-Мене звати Артем.
-Тамара, – відповіла Тмара, яка не могла нічого зрозуміти.
Хлопець глянув на неї і продовжив:
-Розумієте, я хотів би оселитися з вами.
Тамара обімліла від такого нах*бства, але уява її вже “розігрілася”.
Хлопець претендує на мою квартиру. Ну добре, квартира у мене велика. Правда, він молодший за мене, але не я перша не я остання. Он навіть знаменитості так якось живуть і різниця у віці не хвилює.
Не дарма я загадувала бажання. Весілля у нас буде обов’язково. Без білої сукні, звичайно, і без фати. Червону сукня хочу і туфлі на шпильках. Ваги б трохи скинути, а то хлопець якийсь щупленький. Але нічого, відгодую. Та й весілля нескоро, все-таки один одного треба вивчити. А то, може, тільки через квартиру і хоче одружитися.
Ого! Уже сумніви. Ні, ні, не можуть мене зірки обманювати. Суджений він мій. Так, до речі, його теж треба вдягнути гарно. А то він он в старих джинсах з дірками і величезній кофті сидить. Видно, небагатий. Ну нічого, костюмчик купимо і туфлі лакові. Всім на нареченим наречений буде.
Може скасувати кафе? Ну його цей день народження, чого гроші даремно витрачати, коли наречений вже є.
-Розумієте, – раптом заговорив хлопець, підозріло поглядаючи на Тамару. – Ми з вами їдемо на одну турбазу і мені хотілося б оселитися з вами в кімнаті. А то поселять… Ой, вибачте, не можу більше говорити, я їду в маршрутці, і якась жінка намагається мене обняти. Жіночко, що ви собі дозволяєте?
Та ну їх – ці блютуз-гарнітура, всі смартфони і навушники, разом узяті і зорепад з бажаннями.
Тамара вийшла не на своїй зупинці…
Одна надія на кафе!..