У магазині що поближче – кавуни маленькі і безтолкові. А в магазині подалі – великі і майже без кісточок. Я пішла в той, що подалі.
Купила найменший, але він все одно виявився великим і важезним.
Я вийшла з магазину і зустріла знайомих: чоловік з дружиною йшли з зупинки.
-Допоможи Ользі кавун донести, – сказала чоловікові дружина.
-Та не треба, – зніяковіла я, але її чоловік сказав: – Давай сюди, – і підхопив мою ношу.
Ми пішли до мого дому.
На перехресті дружина звернула до свого дому, а її чоловік проводив мене до мого під’їзду. В цілому, ну, хвилин сім він зробив гак.
Ми йшли, розмовляли, сміялися. Розійшлися біля дверей мого під’їзду.
Я подякувала моєму несподіваному помічнику, і кожен пішов до себе.
Звучить як кінець історії, але ні.
Через пару днів гуляю на майданчику і чую, як знайома за тих самих чоловіка і дружину каже, мовляв, посварилися вони дуже, чоловік поїхав жити на дачу. Їй та дружина сама розповіла. І от через що сварка:
Очима дружини:
-Попросила чоловіка допомогти знайомій жінці (тобто мені) донести кавун. Він доніс, а вже вдома заявив: – Це що таке? Я тобі що наймит? Я сам розберуся, кому і що мені носити.
Тобто йому нормально просто йти поруч з жінкою, яка кавун несе важкий? Це хіба по-чоловічому?
Очима чоловіка:
-Поскаржився дружині, що б*лить живіт. А їй все одно. Зустріла подругу, веліла мені донести її кавун. І я пер, з xвopum жuвoтom. І думав: “Вона ж про мене зовсім НЕ думає! Їй же на мене зовсім все одно!”
Ось так я купила собі кавун, а посварила чужу сім’ю. Вже ледь не до розлучення доходить в них…
У мене питання: як мені далі бути?
Якщо хтось допомогти захоче, то що казати: “Лишіть мене в спокої – збережіть собі сім’ю!!!”
А ви б попросили свого чоловіка у якого бoлuть жuвіт нести чужий кавун?
Чи хай сама тягне, нічого тут…