Ганна випурхнула з примірювальної в черговій білій сукні. Ніщо сьогодні не могло затьмарити її щастя, навіть незважаючи на те, що вже багато приміряних суконь її найкраща подруга забракувала.
Ну, як забракувала? Вона казала, що Ганна у всіх сукнях виглядає чарівно, але треба знайти ту єдину, в якій вона буде справжньою королевою!
Вчора хлопець Ганни, Вадим, з яким вона зустрічалася близько року, зробив пропозицію.
– Так! – дівчина сказала, не роздумуючи.
Через кілька днів пара збиралася подати заяву до ЗАГСу.
– Так, татусю. Привіт! – відповіла Ганна на дзвінок батька, стоячи посеред зали у весільній сукні. – Що? – Змінилася вона на обличчі. – Мама? Серце? Тату, я постараюся завтра приїхати. Якщо треба буде, привеземо її сюди до мене. Я впевнена, тут чудові спеціалісти.
– Що трапилося? Що з мамою? – тривожилася подруга, коли Ганна поклала слухавку.
– Я поки толком нічого не знаю. Мама заслабла. Серце. Її обстежать, швидше за все, потрібні будуть процедури, – Ганна стояла біла, майже під колір сукні.
– Не хвилюйся так, Ганно, я впевнена, все обійдеться. Моїй двоюрідній сестрі шість років тому робили таку процедуру, зараз живе без жодних обмежень.
– Так, так, все буде добре. Треба думати тільки про хороше, – спробувала посміхнутися Ганна.
Ганна залишила рідне село сім років тому, вступивши у місті в інститут, на третьому курсі влаштувалася на роботу, тут і залишилася.
Увечері відбулася розмова із нареченим.
– Вадиме, нам доведеться відкласти весілля.
– Як це так? – ахнув хлопець.
– У мене мама заслабла. Серце. Завтра я їду додому.
– Сподіваюся, моя майбутня теща скоро видужає, – відповів Вадим, дивлячись кудись убік, він явно був не в настрої.
Ганна, взявши на роботі кілька днів без оплати, поїхала наступного дня.
– Ганнусю, – стрепенулась мати, побачивши доньку на порозі палати. – Як я рада тебе бачити, рідна моя.
– Матусю, я дуже скучила за тобою й татом. Я теж дуже рада тебе бачити, шкода тільки, що ця зустріч відбулася за таких обставин.
– Ось навіщо батько підняв тебе? Нічого страшного не сталося, я скоро одужаю.
– Звичайно, видужаєш, матусю. По іншому і бути не може.
Мамо, я розмовляла з лікарем, – різко посерйозніла Ганна, – тобі потрібні процедури, у місті, там фахівці високого рівня.
– На процедури грошей треба багато. Де їх узяти? – засмутилася жінка. – Ох, доню, проблем я вам скільки принесла…
– Головне, щоб ти була здорова, матусю. Гроші я дістану. Обіцяю…
У цей час надійшло повідомлення від Вадима. Ганна, прочитавши його, посміхнулася.
– Хто там, доню, наречений тобі пише?
– Звідки ти знаєш, мамо? Я вам про Вадима ще не розповідала. Хотіла переконатися, що це він, той самий, з яким хочу зв’язати свою долю.
– Серце матері, хоч і слабе, не обманеш. Воно все відчуває.
– Ось, подивися, – Ганна показала на телефоні фото Вадима.
– Гарний хлопець, але мені здається він надто самозакоханий, любить грати на публіку, актор, – знизала плечима мати.
– Ні, мамо, що ти? Вадим людина проста, з небагатої родини. Він теж із села приїхав у місто, і все, що тепер має, він досяг виключно завдяки своєму таланту, працьовитості і завзятості.
– Ну добре, якщо так. Значить я помилилася. Я ж його зовсім не знаю. Ти чого посумнішала, доню?
– Чому ж мені радіти, матусю, якщо ти слаба?
…Насправді Ганна задумалася про їхні стосунки з Вадимом. Збоку вони здавалися ідеальною парою, Вадим був галантний, красиво говорив, красиво залицявся. Але… Їхнім стосункам не вистачало простоти, немов вони не майбутні чоловік і дружина, а ділові партнери.
Ніколи раніше Ганну це не бентежило, задумалася вона про це тільки зараз, після слів матері «актор».
…Наступного дня, взявши результати обстеження, Ганна повернулася у місто. Поїзд прибував посеред робочого дня, але Вадим обіцяв ненадовго відлучитися з роботи і зустріти її на вокзалі.
Ганна вийшла з поїзда і побачила Вадима здалеку. Він стояв спиною до неї і розмовляв по телефону.
Ганна прислухалась до того що він говорить і застигла від почутого.
– Мене це зовсім не турбує, – казав він комусь. – Я не дам грошей на це. Ані копійки!
– Ой, Ганнусю! – побачив він її й усміхнувся. – Як з’їздила? Як мама?
– Недобре мамо, – заплакала Ганна. – Їй процедури потрібні. Складні. Тут, у нашому місті, там місцеві фахівці навряд чи візьмуться за її випадок.
– Отже, наше весілля відкладається?
– Вадиме, ну яке весілля? Я зараз про це зовсім не думаю, всі мої думки лише про здоров’я мами.
– Ясно … – відповів Вадим і в його голосі звучало помітне роздратування.
…Наступного дня Ганна, взявши результати обстеження, вирушила до однієї з найкращих клінік.
Випадок справді був складним, але лікар запевнив, що в їхній клініці вже робили подібні процедури.
І робили їх дуже успішно. Тільки от сума була астрономічною, тим більше все необхідно було зробити протягом найближчих двох місяців. Де взяти такі гроші за такий короткий термін Ганна навіть уявити не могла.
– Вадиме, я в розпачі, – подзвонила Ганна нареченому, – мені дуже потрібна твоя допомога.
– Ти ж знаєш, люба, я все для тебе зроблю.
– Вадиме, мені дуже потрібні гроші. Багато грошей… Для мами…
– Сонечко, вибач, не можу тобі нічим допомогти. Я нещодавно позичив велику суму своєму хорошому другові, він зараз не зможе повернути мені гроші. Мені дуже шкода, якби ж я знав… Пробач…
– Вадиме, а як же ж «весільні» гроші? Ти ж казав, що ти не скупитимешся, і в нас з тобою буде шикарне весілля.
– Ну, хіба що «весільні» гроші можу тобі віддати, – неохоче сказав Вадим. – Але там не така вже й велика сума, як ти уявляєш. Навряд чи вона тобі допоможе.
– Мені зараз допоможе будь-яка сума.
Через день Ганна вийшла на роботу, тільки думки її були надто далекі від роботи, що не могли не помітити колеги. Усі співчували, але реальної допомоги ніхто не пропонував.
Незабаром до кабінету, де працювала Ганна, заглянув Павло із сусіднього відділу. Павло давно не приховував своєї симпатії до Ганни. Одного разу навіть, трохи соромлячись, намагався запросити її на побачення, але почувши від Ганні, що вона має нареченого, зник з поля зору.
– Ганно, вибачте… У вас все добре? – спитав Павло.
– Хотіла б я відповісти, що в мене все гаразд, але не можу.
– Чи можу я вам чимось допомогти?
– Я думаю, навряд чи, Павле.
– Ну розкажіть, що трапилося?
– У мене дуже заслабла мати, – не стримала Ганна сліз. – Потрібні гроші на процедури. Дуже великі гроші.
– Думаю, я зможу вам допомогти, – відповів Павло, дізнавшись необхідну суму.
Через півтора тижні Павло підійшов до Ганни і запитав, куди переказати гроші.
– Але як? Звідки? – не вірила своїм вухам Ганна, Павло не виглядав таким багатієм.
– Це не важливо, головне, що гроші є. Я дуже сподіваюся, що вони допоможуть вашій мамі одужати.
– Павло, я не зможу швидко повернути вам цю суму. Думаю, на це мені знадобиться понад п’ять років.
– Я не квапитиму вас. Ці гроші зʼявились несподівано. Нещодавно мені у спадок дісталася квартира від моєї далекої родички. Вчора я цю квартиру продав…
– Мені здається, що це сон. Ви не жартуєте, Павло?
– Як можна жартувати такими речами?
– Дякую! – Ганна в пориві почуттів поцілувала Павла в щоку, від чого той помітно зніяковів, адже Ганна була йому далеко не байдужа.
Тим часом Вадим, помітивши відсутність на руці Ганні золотого браслета, подарованого ним на день народження, влаштував цілу сварку.
– Ось, значить, як ти ставишся до моїх подарунків, – сказав він. – Вони для тебе нічого не означають. Може, я теж нічого не означаю?
– Вадиме, мені зараз і так важко. Я дуже переживаю за маму, а ти чіпляєшся до якоїсь нісенітниці. Я продала цей браслет, бо мені не вистачало грошей, щоб зробити перший платіж.
– Пробач, Ганнусю, пробач, – відразу схаменувся Вадим. – Сам не знаю, що говорю. Адже я теж весь на нервах… Пробач, мені треба бігти. Справи…
Після відходу Вадима Ганна відчула порожнечу, якийсь надлом. Вона так чекала від майбутнього чоловіка підтримки, але отримала протилежне. Ганна знову задумалася: а чи це людина, з якою вона хоче пов’язати свою долю?
Через два тижні матері Ганни зробили процедури. Все пройшло успішно, лікарі давали хороші прогнози.
– Як же ж нам дякувати рятівнику моєму, Павлу? – усміхалася мати. – Я ж йому своїм життям завдячую.
– Так, якби не він… – зітхнула Ганна.
Бачачи усмішку матері, вона нарешті змогла зітхнути з полегшенням.
– От би мені побачити мого рятівника!
– Я поговорю з Павлом. Коли тебе випишуть, думаю, він не відмовиться прийти в гості.
Ганна жила в досить стислих умовах, знімаючи одну кімнату в двокімнатній квартирі. Іншу кімнату займала господиня з п’ятирічним сином, який частенько забігав до кімнати Ганни.
– Люба, – прийшов увечері Вадим. – Твоя мама здорова. Ми можемо тепер подумати про наше весілля?
– Про наше весілля я вже подумала, Вадиме. Його не буде!
– Це жарт? – посміхнувся він.
– Ні, Вадиме, я не жартую.
– Ну як хочеш. Живи в цій убогій кімнатці, – Вадим зневажливо окинув поглядом кімнату Ганни. – Даремно я з тобою тільки час втрачав. Ні, ти гарна, звичайно, фігура у тебе що треба. Але таких красунь повно… А ти ще жалкуватимеш, що мене втратила!
– У мене тільки одне питання: на вокзалі я почула, як ти сказав по телефону, що не даси ані копійки грошей. Це ти казав про гроші на процедури?
– Ну що ж, приховувати вже нема чого. Так! У мене є гроші, але я не збирався давати їх на процедури своїй, тепер уже, тещі, що не відбулася.
Мати Ганни виписали з лікарні. Павло не приховував своєї радості, коли Ганна запросила його у гості. Звісно, він прийняв запрошення. Тісна кімнатка, в якій вони сиділи втрьох за невеликим столиком, хлопця не бентежила.
– Я просто у захваті від свого майбутнього зятя! – сказала мати, коли Павло пішов.
– Мамо, не вигадуй. Павло просто колега. Так, звичайно, я йому дуже вдячна за твій порятунок.
– Просто колеги не дивляться таким поглядом, яким він дивився на тебе, – зупинила мати.
– Мамо, я всього півтора тижні тому розлучилася з Вадимом.
– Ой, чує моє серце – доб’ється тебе Павло!
Ганна нічого не відповіла, тільки посмішка злегка ковзнула по її губах.
…Минуло півтора роки. Ганна зі своєю найкращою подругою вибирала весільну сукню в салоні. Примірявши першу ж сукню, Ганна не захотіла з нею розлучатися.
– Ось бачиш, а коли за Вадима збиралася заміж, скільки ти суконь приміряла, нічого не підійшло. А в цій ти – королева! – сяяла подруга. – Ну, і добре, що ти за нього не вийшла, ніколи мені цей Вадим не подобався, тільки я тобі про це, звичайно, не стала говорити. Ось Павло – інша річ, бачу, що ти у надійних руках…
Перший молодий танець. Це був такий зворушливий момент, що мати Ганни не змогла стримати сліз і за звичкою взялася за серце. Ганна та Павло, зупинили танець, підбігли до неї.
– Що, мамо, серце?
– Та що ви злякалися, діти мої? – витирала сльози мати. – Серце працює, як годинник! Тільки зараз воно з радується за вас.