– Оленко, Оленко! Це я, Марія! Ну ти що, не впізнала чи що? – дуже знайомий голос пролунав в телефоні.
Олена судорожно намагалася пригадати, що за Марія їй дзвонить в такій пізній порі, і нарешті зітхнула з полегшенням. Це була її двоюрідна сестра.
– Так, так, Марія, впізнала звичайно, я просто спросоння трохи торможу. – Олена скорчити гримасу чоловікові, який підслуховував розмову, і притиснула трубку міцніше до вуха. – Ви як, як справи, як баба Валя?
– Ой, спасибі, дорога, вашими молитвами! – захихотіла Марія на тому кінці провода. – А я тобі не просто так дзвоню, а з проханням, можна сказати … Ти нашу Діану пам’ятаєш? Нашу розумницю і красуню. Так ось, вона поступила в київський вуз, прикинь? А я запитати хотіла тебе, ніхто там квартирку не здає подешевше. Ну щоб доча трохи адаптувалася в Києві, а там видно буде. Далі може познайомиться з якимись дівчатками і разом знімуть подешевше, а може вона заміж за якогось київського вискочить! – знову радісно захихотіла Марія.
Олена задумалася.
-Ти знаєш, Марія, так відразу і не скажу … Але я тут позапитую і якщо що, тобі дзенькну, думаю. Окей? Діаночці привіт і бабі Валі теж. – вона поклала трубку.
Їхня з Максимом донька, Наталя, була в Чехії, у відрядженні і повинна була пробути там ще близько чотирьох місяців точно. У неї була своя квартира, куплена ними ж на повноліття. Зараз вона самотньо чекала свою господиню. І Олена подумала, а чому б і ні? Чому не допомогти племінниці? Тим більше вона пам’ятала Діану, як дівчинку серйозну і наполегливу. Он навіть сама в київський вуз поступила. Олена порадилася з чоловіком і він дав добро. На тому і вирішили.
Вранці вона зателефонувала Марії і повідомила про їх рішення допомогти, чим викликала у Марії вдячні дифирамби на їхню адресу, і обіцянками всіх благ земних і не тільки.
Сказано зроблено. Через три дні племінниця Діаночка переїхала в Наталіну квартиру з усім своїм добром. Серед речей Діани помітно виділявся старий ноутбук, стопка книг і сумка з картоплею, що Олену дуже розчулило. Господарська дівчинка, думає як жити …
– Тітко Олено, спасибі вам велике за чудову можливість пожити по-людськи бідній студентці .. А то знаєте, на квартиру хорошу, ми поки не заробили. А гуртожиток така річ … – базікала Діана, розглядаючи Наталчине житло. – Велика квартира, хороша. Чи не завелика для однієї сестрички? Жартую жартую, тітко Олена, я знаєте гумористка! – заусміхалася Діана.
Олена напружилася було від специфічного гумору родички, але тут же себе виправила. Подумаєш, дитина жартувати намагається, а я тут ображатися надумала. Вона радо показала Діані квартиру, пояснила як і де оплачувати комуналку, залишила свій телефон, і з почуттям виконаного обов’язку, пішла.
Але час, знаєте, така річ, яку не спіймаєш, так він летить нестримно вперед. Так промчало три місяці і Олена, порадившись з Максимом, вирішила відвідати Діану, з нагадуванням про швидке закінчення їх словесного договору.
Олена не стала з делікатності відкривати двері своїм ключем, а зателефонувала. Двері довго не відкривали, потім двері відчинилися і з напівтемряви передпокоїв виринула кудлата Діанина голова.
-Ой, тітоко Олено, а що це ви так рано?
-Рано? Діано, зараз друга година дня. Я прийшла тобі нагадати, що через два місяці прилітає Наталя. Через місяць, ну нехай півтора, тобі потрібно звільнити квартиру, щоб я ще встигла її вимити. Гаразд? Діаночко, ти знайшла куди з’їжджати?
-Так я прихворіла трохи, не пішла на пари сьогодні … З’їжджати? Так, я пам’ятаю … Тьотю Олено, все буде, як в кращих будинках Лондона .. Ну, я пішла хворіти, ага? – і вона закрила перед Оленою двері.
Олена ще хвилину постояла, розглядаючи ручку дверей, відчуваючи себе школяркою, яку поставили в кут, і відправилася додому. Вдома все розповіла чоловікові.
-Оленко, ну по-перше, може і правда захворіла. А чому не пустила тебе? Ну, ліжко напевно неприбране, а дівчинці соромно. Та не парся ти! Скоро Наталка приїде і все буде окей! – Максим поцілував її в щоку. Але Олену не полишало невиразне почуття, що тут щось не так. Як же вона мала рацію …
Пройшов місяць, а там і півтора. Олену охопило нepвoвe хвилювання. Подзвонила Наталка, вона прилітає через два тижні. А у них kaтacтpoфa повна! Діана трубку не бере. Вона тричі дзвонила сестрі, яка на питання, де дочка, мукала щось нерозбірливе …
У неділю Олена в терміновому порядку вирушила до доньки на квартиру. Подзвонила тактовно, почекала, ще подзвонила, і ще. Розсердившись на Діану, на себе і на весь світ, вона сунула ключ у замкову щілину і бац! Сюрприз! Замки то не ті, замки то поміняли! Ось цього вона точно не очікувала. Вона стала дзвонити чоловікові. Від хвилювання і злocті говорила плутано, заїкаючись, як маленька. Вона мало не плakaла. Їй стало так прикро. За себе, за квартиру, за те що її провели, як дитину.
-Олено, заспокойся. І викликай noлiцію. Говори все, як є. Вони розкриють двері і все з’ясується. Я думаю нічого поганого тут немає. А я виїжджаю, але буду десь через годину. Тримайся там …
Пoлiцiя прибула хвилин через сорок. Весь цей час Олена ходила по поверху, як заведена – туди-сюди, туди-сюди … Пoлiцiя перевірили її документи, папери на квартиру, склали заяву і вони стали чекати слюсаря. Слюсар прийшов через півгодини, слідом за ним приїхав Максим, підморгнув Олені і пішов спілкуватися з представниками влади.
Слюсар, між тим діловито крекнувши, почав свою роботу. Він акуратно висвердлив замок і вуаля – ласкаво просимо! Олена нарешті змогла потрапити в квартиру. Але, те що вона побачила повалило її в шok …
Двокімнатне, затишне Наталчине гніздечко перетворилося в гуртожиток. По всій кухні були протягнуті мотузки з висячими на них лiфчukaми, спідницями та іншими принадами дівочого гардеробу. На плиті якісь каструлі з недоїденим вмістом. У спальні на підлозі матрац з постільною білизною, в вітальні на підлозі надувне ліжко. А на дивані сидять дві пepeляkaні молоді дівчини …
Історія виявилася банальною до неможливості. Діаночка здавала квартиру трьом студенткам. Здавала не дорого, як ліжко-місце. А що? Зовсім непогано. І дохід і житло безкоштовне. Винахідливо і практично.
… До вечора нарешті то Олені вдалося розібратися з усіма справами. Випровадити дівчат на вулицю їй їх було шкода, довелося пристроювати їх в університетський гуртожиток. Добре у Максима були зв’язку і це вирішило проблему. Потім вона додзвонилася до Марії, яка здивувала її до глибини душі.
-А що тут такого? Дівчинка виживала, як могла! Залишившись одна, в жорстокому місті, серед акул, можна сказати. А що вона поганого зробила? Нічого не вкрала, не зламала. Ще й добру справу зробила – студенткам житло надала недороге. Зате он яка спритна. Наталка б твоя ніколи до такого не додумалася! Ну звичайно, вона ж київська!
Олена не стала більше продовжувати цю безглузду розмову і просто поклала трубку. А до Діани вона так і не додзвонилася … Та була недоступна. І Олена махнула на неї рукою.
На наступний день викликала клінінгову компанію для генерального прибирання, а сама пішла оплачувати борги за комунальні послуги. “Спритна” Діаночка навіть і не подумала оплатити їх.
Наталка приїхала через три дні. Вони їхали з аеропорту і не могли наговоритися, так скучили.
-Куди, до нас чи до тебе? – запитав Максим.
-Ні, тату, додому, додому! Так скучила за своєю квартирою … А до вас вже завтра, гаразд, мамо? – відповіла Наталка.
Вони зайшли в квартиру. Наталка пройшлася по вітальні, зітхнула радісно, навіть очі стали вологими, блискучими від надлишку почуттів і сіла на диван.
-Фух! Як же вдома добре! Мамо, тату! А ось у мене відчуття, що тут щось не так, начебто щось змінилося … Ні?
-В сенсі змінилося? Так що тут могло змінитися? – напружилася Олена і перезирнулася з чоловіком.
-Ну, якось чисто занадто. Як в музеї …
-А, чисто! – зітхнула з полегшенням Олена. – Так це я прибралася. Повинна ж ти була приїхати в чисте житло. А то за кілька місяців пилу назбиралося … Правильно, Максиме?
Максим енергійно закивав головою, мовляв, звичайно …
А Олена подумала, що напевно їй потрібно підчистити телефонну книгу в телефоні від непотрібних контактів. Тому щодеякі їй точно більше не знадобляться. І що прислів’я все таки придумали недypні люди і не на порожньому місці – не роби добра, не отримаєш злa …